Як такі, архіви є наслідком появи цивілізації. Необхідними передумовами зародження архівної справи стали наявність досить складних форм господарської діяльності, розвиток законодавчої і розпорядчої діяльності перших державних утворень, поява відносин між державами.
Стародавні часи
Перші сліди існування архівів, як спеціально відібраних і збережених збірників законів, судових вироків, царських указів та ін., при палацах і храмах виявляються в Месопотамії (V-III ст. до н.е.), Стародавньому Єгипті, Малій Азії.
Найкраще збереглися залишки архівів Шумерів, Еламу, Вавилона, Ассирії, які складалися з глиняних табличок і були мало схильні до впливу зовнішнього середовища.
Набагато гірше збереглися архіви Давнього Єгипту, документи яких були написані на папірусі.
Досить розвиненою була система зберігання документів в арабських країнах, Ірані, Китаї, імперії Великих Моголів. Разом з поширенням ареалу середземноморської цивілізації з’явилися і палацові архіви, сліди яких виявлені на острові Крит (при розкопках так званого палацу Міноса).
Античність
Справжній розквіт архівної справи спостерігався в епоху античності – в Стародавній Греції, елліністичних державах і Стародавньому Римі.
Тоді виникло кілька типів архівів:
- Храмові архіви, де зберігалися релігійні тексти, записи астрономічних і погодних спостережень, літочислення, а також документи господарської діяльності храмів. Роль храмових архівів визначалася багато в чому тією обставиною, що жерці були першими і найбільш численними носіями (а найчастіше і творцями) мистецтва писемності.
- Палацові архіви зосередили в собі укази і закони, договори з іншими державами, листування з місцевою владою, матеріали переписів населення, документи про державні доходи і витрати. Поява цих архівів була обумовлена територіальним зростанням держав і ускладненням функцій управління, що призвело до необхідності документування процесів управління.
- Архіви поліса з’явилися в Стародавній Греції з виникненням міських громад з республіканським правлінням. У цих архівах були зосереджені (поряд з документами, характерними для палацових архівів) списки громадян-виборців, документи про вибори, рішення виборних органів, тексти законів, звітність про витрати міської скарбниці. В архіви полісів поміщали свої документи, особливо пов’язані з правом власності і торговими угодами, і приватні особи. Це забезпечувало не тільки їх збереження, але й юридичну силу.
У Римській республіці існували також архіви різних установ, корпорацій і приватних осіб, в провінціях – архіви намісників і інших місцевих установ.
В цілому архівна справа в Стародавньому Римі досягла найвищого ступеня розвитку, можливої при тодішньому соціальному ладі та рівні економіки і техніки.
Середні віки
У Західній Європі після падіння Римської імперії і виникнення варварських держав архівна справа занепала. Лише в деяких варварських королівствах зберігали якісь залишки традицій діловодства та зберігання документів. Нестабільність держав, відсутність постійних столиць, слабке поширення грамотності і, відповідно, вкрай вузьке поле застосування письмових документів не сприяли створенню архівів.
Як правило, найцінніші документи варварські королі возили з собою разом з іншими скарбами. Лише зі створенням імперії Карла Великого і формуванням держав з більш-менш постійними кордонами почали утворюватися архіви-скарбниці.
Більш стабільними були церковні архіви – архів римських пап, що зберіг деякі традиції римських архівів, архіви єпархій, монастирів і тісно пов’язані з ними, а найчастіше невідокремлені від них, бібліотеки.
Виникали міські архіви, що зосередили документи органів самоврядування середньовічного міста. У деяких містах існували також архіви гільдій і цехів. З’явилися архіви університетів, а також госпітальні архіви.
Нові часи
З процесом державної централізації зростає значення королівських (палацових) архівів, які стають головними архівами держави. Перебудова державних апаратів країн Західної Європи в XVIII-XIX ст. спричинила за собою реорганізацію архівів: з’являються національні і економічні архіви, архіви промислових компаній і банків.
У Сполучених Штатах Америки (США) перші державні архіви з’являються при федеральних органах управління в кінці XVIII ст. Після утворення федерального уряду у Вашингтоні постійні архіви створюються при кожному урядовому закладі федерації, тобто формується мережа відомчих архівів. Адміністрації штатів стали спадкоємицями документів колишніх колоніальних властей, частково документи були передані бібліотекам, як історичні пам’ятки.
У XIX ст. архіви стають публічними, що сприяє дослідженню і публікації документів, які в них зберігаються. У багатьох країнах почалася підготовка спеціальних кадрів – архівістів.
У XX ст. розвиток архівної справи стало завданням державного масштабу. Багато країн створюють центри керівництва держархівами. У 1948 році при ЮНЕСКО виникає міжнародна організація архівістів – Міжнародна рада архівів (МРА), що сприяє зміцненню зв’язків між архівами всіх країн.
Україна
У Давньоруській державі в IX-X ст. архівні сховища створювалися при княжих дворах і містили князівські і духовні грамоти, записи судових рішень, господарські записи. З прийняттям Руссю християнства (988 р.) важливу роль в житті суспільства і держави стала відігравати церква. Сховищами письмових матеріалів стають собори Св.Софії в Києві і Новгороді та монастирі. Саме на основі цих архівних документів створюються перші літописи.
У XII-XIV ст. в церквах і монастирях накопичується велика кількість документів, рукописів і книг, розвиваються навички діловодства.
На початку XVII ст. в результаті польсько-литовської та шведської інтервенцій церковним архівам було завдано серйозної шкоди. Тому судити про їх колишній склад в наші дні можна лише за збереженими описами.
Залежність України від московської царської, а згодом російської імперської влади зумовлює подальший розвиток архівної справи.
В кінці XVIII – першій половині XIX ст. проявляється криза феодально-кріпосницьких відносин і зародження капіталістичного укладу. Проводиться ряд реформ державного управління, що на практиці тягне створення великої кількості і роздрібненості відомчих архівів.
У першій половині XX в. багато архівів зазнали суттєвих втрат, зумовлених поваленням монархії, а також Першою і Другою світовими війнами.
За часів СРСР був утворений єдиний Державний архівний фонд, переданий в Головне архівне управління (ГАУ), яким в свою чергу відав Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС). У вдосконаленні архівної справи велику роль зіграв відкритий в 1932 році Московський державний історико-архівний інститут. Пізніше в багатьох університетах стали викладати курси з архівознавства.
У 1991 році з розпадом СРСР почалася історія незалежної України. Під керівництвом Центрального архівного управління діють центральні архіви, місцеві архівні органи. Розроблено Державний стандарт України з діловодства та архівної справи, напрацьована законодавча і нормативна база.
Розбудова держави неможлива без відродження і розвитку культури документаційного забезпечення управління – таким чином, в даний час в Україні процес розвитку архівної справи триває.
А більш детально про розвиток архівної справи в сучасній Україні ми напишемо в наступній статті.
